Історія справи

Постанова від 21.02.2024 року у справі №910/15634/23
Постанова КГС ВП від 01.10.2024 року у справі №910/15634/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15634/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства "Валентина-92"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 (Мальченко А. О. - головуючий, судді Козир Т. П., Агрикова О. В.) у справі

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради

до Приватного підприємства "Валентина-92"

про скасування рішень державного реєстратора, розірвання договору оренди та повернення земельних ділянок,

1. Короткий зміст судових рішень у справі

1.1. Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах Київської міської ради (далі - Рада) із позовною заявою до Приватного підприємства "Валентина-92" (далі - ПП «Валентина-92»), в якій просить:

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25.11.2016, індексний номер 32562673 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за Підприємством на нежитлову будівлю, загальною площею 121 кв.м по вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у місті Києві;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.12.2021, індексний номер 62591519 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Підприємством на нежитлову будівлю, загальною площею 551,2 м2 по вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у місті Києві;

- розірвати договір оренди земельної ділянки площею 0,0186 га, яка розташована на вулиці Лагерній, 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:88:056:0001), укладений між Радою та Підприємством, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. та зареєстрований в реєстрі 28.12.2021 за № 2845;

- зобов`язати Підприємство повернути територіальній громаді міста Києва в особі Ради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:056:0001, площею 0,0186 га, та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:056:0019 площею 0,0279 га по вулиці Лагерній. 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва, привівши їх у придатний для використання стан шляхом звільнення від нежитлової будівлі загальною площею 551,2 м2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 вказану позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі № 910/15634/23; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.11.2023.

1.2. Одночасно з пред`явленням позову Прокурор також подав до Господарського суду міста Києва заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у якій просив до набрання рішенням законної сили:

- накласти арешт на об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю, загальною площею 551,2 м2 по вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1096216480000, номер відомостей про речове право 17644885);

- заборонити Підприємству та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, загальною площею 551,2 м2 по вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва, в т.ч. укладати договори купівлі-продажу або іншим особам відчужувати права на вказаний об`єкт нерухомості, передавати його у користування третім особам, здійснювати заходи щодо поділу, об`єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1096216480000, номер відомостей про речове право 17644885);

- заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 551,2 м2 по вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва, в т.ч. приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1096216480000, номер відомостей про речове право 17644885);

- накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0279 га (кадастровий номер 8000000000:88:056:0019) по вулиці Табірній, 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва.

Заява мотивована тим, що об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля загальною площею 551,2 м2 на вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва, належить відповідачу на праві власності, яка розташована на земельних ділянках комунальної власності, а тому Підприємство може вчиняти будь-які дії з метою поділу чи об`єднання вказаного об`єкту нерухомості або відчужити його третім особам, що може у майбутньому, у разі задоволення позову, унеможливити виконання судового рішення, як такого, що не матиме правового сенсу.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі № 910/15634/23 (суддя Паламар П. І.) відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвала мотивована тим, що прокурор не надав належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для забезпечення позову, зокрема, про вчинення відповідачем будь-яких правочинів щодо об`єкта, який заявник вважає самочинним будівництвом. У силу специфіки речей, що є предметом спору, їхнє переміщення у просторі неможливе без їх знецінення та зміни їх призначення, а зміна зареєстрованих правоволодільців може призвести до можливого процесуального правонаступництва у справі та не перешкоджатиме виконанню рішення щодо них.

1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/15634/23 ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 скасовано. Заяву задоволено частково.

Накладено арешт на об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю, загальною площею 551,2 м2, що розташована по вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1096216480000, номер відомостей про речове право 17644885).

Заборонено ПП "Валентина-92" та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, загальною площею 551,2 м2, що розташована по вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва, у тому числі укладати договори купівлі-продажу або іншим особам відчужувати права на вказаний об`єкт нерухомості, передавати його у користування третім особам, здійснювати заходи щодо поділу, об`єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1096216480000, номер відомостей про речове право 17644885).

Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 551,2 м2, що розташована по вулиці Табірній (Лагерній), 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва, у тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1096216480000, номер відомостей про речове право 17644885).

Постанова аргументована тим, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19.

Враховуючи те, що площа нерухомого майна, як одна з його характеристик, що покладена в основу позову та підлягає встановленню під час розгляду справи по суті, що розташоване на вищезазначених землях комунальної власності, може бути збільшена чи зменшена, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованою вимогу прокурора в частині накладення арешту на спірне нерухоме майно.

Крім цього, об`єкт нерухомого майна, відомості про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, може бути відчужений на користь третьої особи, зокрема й на користь фізичної особи, а тому суд апеляційної інстанції погодився з доводами покурора щодо необхідності накладення заборони вчиняти будь-які дії по його відчуженню та/або будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав.

Судом враховано можливість відчуження відповідачем спірного об`єкта нерухомості на користь третіх осіб необмежену кількість разів, що в результаті може призвести до неправомірного затягування судового процесу та ускладнення захисту порушеного права в строки, передбачені процесуальним законом. Таким чином, у випадку невжиття вищезазначених заходів забезпечення позову, рішення суду не виконає свою правову роль та не призведе до захисту та відновлення порушеного права.

Суд апеляційної інстанції вважав заяву про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:056:0019 неспівмірною із заявленими позовними вимогами. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:056:0019 площею 0,0279 га по вулиці Лагерній. 46/48-В у Шевченківському районі міста Києва зареєстрована за позивачем, її власником є територіальна громада міста Києва в особі Ради, тобто така відноситься до комунальної форми власності, а тому розташування на ній об`єкта нерухомості, який на думку прокурора є самочинним, не призводить до зміни власника земельної ділянки чи можливості відповідача нею розпорядитися. Крім цього, зі змісту прохальної частини позову прокурора вбачається, що останнім не заявлено вимог щодо вирішення юридичної долі вказаної земельної ділянки та не зазначено жодних обставин, які свідчать про загрозу вибуття її з комунальної власності.

2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.1. ПП "Валентина-92" звернулося із касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/15634/23 скасувати і залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2023.

На думку скаржника, апеляційний господарський суд не зазначив доводи, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоцільності вжиття заходу забезпечення позову як заборона передавати об`єкт нерухомого майна у користування третім особам.

Судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.04.2023 у справі :№ 910/15043/21 (910/10070/22), від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20, від 13.04.2020 № 913/495/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19. від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 19.01.2021 у справі № 902/774/20, від 25.01.202Г у справі № 902/775/20, від 31.08.2021 у справі № 910/5116/21, від 07.09.2021 у справі № 910/6481/21, від 08.12.2021 у справі № 927/481/21, від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 11.02.2022 у справі № 927/893/21, від 15.04.2022 у справі № 904/7930/21 щодо обов`язку суду оцінюючи обґрунтованість доводів заяви про вжиття заходів забезпечення позову, також враховувати необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не сучасниками даного судового процесу. Крім того, під час розгляду зазначеного питання суди повинні враховувати, що Заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Суд апеляційної інстанції, всупереч вказаним висновкам, зробленим Верховним судом, не з`ясував чи не порушить такий захід забезпечення позову як заборона передавати об`єкт нерухомого майна у користування третім особам права та охоронювані інтереси осіб, що не є учасниками даного судового процесу, які є існуючими законними орендарями нерухомого майна, також не встановив наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Також Суд не врахував, що вказаним заходом забезпечення позову фактично буде заблокована господарська діяльність Відповідача, основним видом господарської діяльності якого є код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У постанові Верховного Суду від 07.04.2023 у справі :№ 910/15043/21 (910/10070/22) зауважено, що вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи.

Також судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019 у справі № 911/527/19 про те, що під час розгляду заяви про застосування заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу.

Суд також не врахував, що у силу специфіки речей, що є предметом спору, їхнє переміщення у просторі неможливе без їх знецінення та зміни їх призначення, при цьому зміна зареєстрованих правоволодільців цих речей може призвести до можливого процесуального правонаступництва у справі та не перешкоджатиме виконанню рішення щодо них.

2.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.

3. Позиція Верховного Суду

3.1. За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3.2. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.3. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Оскільки в цьому випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).

З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги, згідно з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які повинні враховуватися судом відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України, суд мав дослідити, чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.

3.4. Як слідує із позовних вимог, прокурор просить, зокрема, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.12.2021, індексний номер 62591519 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Підприємством на спірну нежитлову будівлю, яку вважає самочинним будівництвом та . повернувши орендовані земельні ділянки, привівши їх у придатний для використання стан шляхом звільнення від нежитлової будівлі.

Суд апеляційної інстанції частково задовольнив заяву про забезпечення позову, наклав арешт на спірне нерухоме майно, із забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вказаного об`єкта, а також заборонив відповідача у та іншим особам відчужувати права на вказаний об`єкт нерухомості, передавати його у користування третім особам, здійснювати заходи щодо поділу, об`єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна

Правова позиція щодо співмірності та пов`язаності з предметом позову заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно із забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього майна у спорах, правовою підставою у яких визначена стаття 376 ЦК України "Самочинне будівництво", також викладена Верховним Судом у постановах від 11.01.2023 у cправі № 915/1567/21, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22 і суд апеляційної інстанції фактично прийняв оскаржену постанову відповідно до такого висновку.

У межах цих правовідносинах наявність у відповідача правомочностей власника спірного об`єкта нерухомого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи в суді, але до прийняття остаточного рішення, розпорядитися спірним об`єктом на користь третіх осіб, що призведе до неможливості позивачем, у випадку задоволення позову, відновити своє право в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Вжиті заходи забезпечення позову стосуються виключно предмету позову та за цією ознакою є такими, що відповідають вимозі адекватності заходів забезпечення. По суті такі заходи спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей, а тому правильним є висновок апеляційного господарського суду, про те, що в іншому випадку рішення суду першої інстанції не призведе до захисту та відновлення порушеного права.

Спір у межах цієї справи стосуватиметься фактично права відповідача на нерухоме майно, а тому такі заходи є ефективним засобом запобігання неможливості чи утруднення ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позовних вимог, з урахуванням того, що предметом позову є вимоги немайнового характеру. У зв`язку із викладеним, помилковими є посилання скаржника на неможливість вжиття таких заходів забезпечення позову в межах цієї справи.

Вжиті заходи забезпечення позову встановлюють певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.

У свою чергу, апеляційний господарський суд фактично розглянув заяву про забезпечення позову із врахуванням висновків, подібних до тих, на які посилається скаржник, досліджував обставини співмірності таких заходів і, як наслідок, відмовив у задоволенні їх в частині.

Колегія суддів відхиляє твердження заявника про те, що такими заходами блокується його господарська діяльність з посиланням на те, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ПП «Валентина-92» є, зокрема, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457, класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Тобто КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання.

Подібний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 910/9907/21.

Оскільки інших доказів на підтвердження того, що вжиті заходи забезпечення позову у справі № 910/15634/23 перешкоджають господарській діяльності відповідачем не надано, Верховний Суд не убачає підстав вважати, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 137-137 ГПК України.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

4.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Валентина-92" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/15634/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ